Купуєте гарний інструмент — то чи повинен виробник додати до нього таємну книгу майстерності?
У декого в душі живе наївне сподівання: варто тільки купити гарний інструмент, і виробник нібито зобов’язаний додати повну й докладну інструкцію з експлуатації, а ще краще — накинути зверху «таємну книгу бойових мистецтв» (武功秘笈, таємний рукопис із секретними прийомами бойового мистецтва, який фігурує в китайських романах у стилі ушу) про те, «як довести володіння цим інструментом до досконалості».
Насправді досить навести кілька звичних прикладів із повсякденного життя, і цей міф розвіється сам собою:
- Купуєте літак вартістю понад сто мільйонів нових тайванських доларів — чи додасть виробник таємну книгу «як стати кваліфікованим пілотом»?
- Купуєте суперкар вартістю десятки мільйонів нових тайванських доларів — чи додасть виробник таємну книгу «як стати гонщиком»?
- Купуєте автомобіль вартістю мільйон нових тайванських доларів — чи подарує виробник цілий безкоштовний курс автошколи?
- Купуєте електродриль вартістю понад десять тисяч нових тайванських доларів — чи додасть виробник технічну таємну книгу «як просвердлити рівні й акуратні отвори»?
Якщо нічого з цього не додається, то чому хтось узагалі уявляє, що купівля програми за кілька тисяч нових тайванських доларів має супроводжуватися таємною книгою, яка перетворить вас на майстра? Насправді вже непогано, якщо є бодай базовий підручник, що пояснює, як відкрити програму і приблизно для чого потрібні ті кнопки.
Щоб справді добре опанувати інструмент, перший крок — зруйнувати цей міф. Люди, готові ділитися знаннями, безумовно, заслуговують на подяку, але треба розуміти одну річ: те, що людина ділиться своїми матеріалами, не означає, що ці знання свого часу дісталися їй безкоштовно. Багато чого накопичувалося ціною часу, грошей, а то й чималої кількості марних манівців. Якщо людина не здатна усвідомити навіть це і день у день живе в ілюзії, що «знання мають поширюватися безкоштовно», то зрештою навчитися вона зможе, найпевніше, лише того самого безкоштовного.
За тією самою логікою людина, яка в спільноті вперто грає роль «того, хто простягає руку» (伸手牌, той, хто лише постійно все просить в інших замість докладати власних зусиль), зазвичай теж не отримує від цього більшого. У більшості випадків те, що ви ловите простягнутою рукою, — це недоїдки, які іншим були не потрібні й які вони недбало викинули, а ви сприймаєте їх як скарб.
Хоч би яким гарним був інструмент, він залишається лише інструментом. Те, що справді визначає, як далеко ви зможете зайти, — це готовність інвестувати час, щоб опанувати його досконало, і те, з яким настроєм ви ставитеся до знань, якими діляться інші.